Пригадуєте, коли нечиста сила з'явилася перед доктором Фаустом, яке його бажання мав вдовольнити той, що сидів у чорному пуделі? - Зупинити мить. І не тільки зупинити, але щоб і віків течія не могла змити її. Те, що не було під силу навіть пекельному господарству, зробили французи Дагер і Ньєпс - ось уже понад півтора століття ми, без перебільшення, народжуємось і помираємо з фотографією... Дагер був художником. Перші фотографи були теж художниками, і кожне фото мало свого автора. Це вже у нас усе стало "комунальним господарством", і на фотографіях, що у Ваших сімейних альбомах, можна знайти хіба що тільки позначку "Держфото №..." А було ж колись...

...1969 року допомагав я музею Котляревського в пошуках меблів для садиби письменника. Ті пошуки привели мене до двох стареньких вчительок, Лідії та Євгенії Олексіївних Карпенок. Колись до їхнього прадіда Лубенського Іван Петрович ходив грати "в курочку"... Якогось там дня заходжу до Карпенок - на порозі напіввідчинений старенький чемодан, напханий сяким-таким "скарбом", серед котрого помітив старі фото. Усе те чекало на свою останню дорогу - до смітника...
Те, що був у нас знаменитий фотограф Йозеф Целестинович Хмелевський(1), я знав, але щоб отак тримати у руках зовсім новенькі фото - виготовлені у Варшаві та Відні візитки з відтиснутим золотими літерами ім'ям автора, з шляхетною рекламною гравюрою на звороті, де, окрім усіх нагород фотомайстра, значилось, що його ательє знаходиться не десь там у Парижі (текст був французькою), а тут, у Полтаві, на Олександрівській вулиці... Я ж гадав, що уже всі ті фото зібрані і лежать у наших музеях! І не менш був здивований тим, що окрім Хмелевського було у нас фотографів не кілька, а таки чимало і, якщо рахувати з іншими губернськими містами і містечками, то зовсім багато. Скажімо, у Фрога в Миргороді був такий рівень фотографії, що легко конкурував зі знімками з ательє Хмелевського.
Звичайно, викинули і попалили дуже багато. І то не був показник нашого рівня культури... Відомий колекціонер листівок старої Полтави Муза Миколаївна Маньківська згадує, як у тридцять сьомому вночі арештували усіх поляків, що мешкали по "Другому козацькому" (то були звичайні робітники), і наступного дня її мама рвала і палила все "старорежимне" -альбоми, фото, книги. "У нас, - згадує Муза Миколаївна, - теж польське прізвище. Що ж було робити?". У Карпенок не було жодного фото військових, хоч їхні батьки і наречені були військовими. Але вони воювали у білій армії... Дочки губернського секретаря Р. Каменського(3) спалили навіть фото І. Ф. Павловського (4)..
    Та не все загинуло. І досі дивуюся, як тоді, у шістдесят дев'ятім, я натрапив на одне з най-унікальніших фото: Хмелевський на смертному одрі. Біля труни метра стояло католицьке розп'яття, збоку - вінок з написом: "Незабвенному коллеге І.Ц. Хмелевскому отъ союза фотографов г. Полтавы". Старий правопис (а це був 1924 рік) свідчив, що полтавські фотографи не поспішали приймати радянську владу. Та й Хмелевський, як відомо, ще у 1906 році виходив проти страйкарів з пістолетом у руках. Але про Хмелевського поговоримо згодом. Він хоча й був найвідомішим, але не він починав. Першим, ймовірно, був Л. Тираспольський. Тираспольські тримали фотоательє у Варшаві, Лодзі, Одесі. В Полтаві воно існувало з 1851 року. Одним з перших був також фотопавільйон Є.Г. Котельникова(5) - він закінчив Харківський університет і одержав вчену ступінь за трактат "О действии света на материю вообще й некоторых случаях зтого действия в особенности". Згодом написав книгу "Опыт фотографии на коллодиуме" та переклав з німецької "Курс практической фотографии". У 1867 р. Котельников виїхав до Петербурга, а його ательє придбав художник В.О. Волков (згодом він продав його К.С. Лехніцькому(6) теж художнику). В "дохмелевський період" працювали також Ар. Іонін, А.Г. Прейс, Фр. Такман, а у домі провізора К. Ромера до приїзду Хмелевського було ательє Б.Л. Варшавського.
      Писати про Хмелевського те, що вже всім відомо, немає потреби. Але де був той будинок Ромера чи Васильєва, де згодом майже 40 років було ательє Йозефа Целестиновича? І у якому році воно було відкрите? В енциклопедичному довіднику "Полтавщина" (УРЕ, 1992) читаємо: "Хмелевського ательє працювало у Полтаві на вулиці Олександрівській, № 46 з 1875 (за ін. даними - в 1880)". Єдина точна інформація, що на Олександріаській... Будинок Ромера ототожнювали з сучасним готелем "Театральний". Будинком Васильєва ніхто не цікавився. То де ж будемо встановлювати меморіальну дошку?
З домом Ромера було простіше. У1862 році до Полтави перевели духовну семінарію. На "Плане части г. Полтавы с показанием домов, предполагаемых в наем..." для її розміщення (той план люб'язно передав мені архітектор Валерій Павленко) під номером 17 бачимо "три дома провизора Константина Ромера", один з яких (він зберігся - нині № 20) і був на розі Стрітенської і Олександрівської. Навпроти, де зараз готель, були "два дома наследн. купца Волохина", а згодом на їх місці збудували державний банк. У ньому аж ніяк не могло бути ательє. Отже, по Олександрівській... але заждіть, Хмелевського там ще немає. Після ув'язнення батька (той брав участь у польському повстанні 1863-64 рр.) Йозеф з матір'ю переїхав до Петербурга, де працював у фотоательє Б. Галущинського, і лише 1875 року здибав він у Смольному онуку нашого провізора. Того ж року молодята переїхали до Полтави. Б. Варшавський перебирається у будинок Дубинського, звільняючи Хмелевському місце у домі його тестя М.К. Ромера? Проте, що це було саме тоді, свідчить фото Ольги Феоктістової(8) - воно датоване 1876 роком і на візитці значиться: "Фотографическое заведеніе Хмелевскаго въ Полтави. На Александровской улице въ доме Ромера".
1880 року Хмелевський переїздить до будинку Васильєва. Про це свідчать його фотовізитівки за 1880-84 рр. Перші два роки - без медалей. З 1883-го з'являється перша медаль, отримана на Всеросійській виставці 1882 року. 3 1902-го окрім численних медалей (Н. Новгород, Петербург, Париж, Лозанна, Брюссель, Чикаго) угорі на візитках з'являється відзнака французького ордена Академічних пальм, одержаного фотомайстром (окрім золотої медалі) ще у 1900 році на Всесвітній виставці у Парижі,
Де ж той будинок Васильєва? Ні архів, ні старожили нічого про це не знали. Допомогла фотографія В. Штейна - нашого ж таки фотографа кінця 20-х років. Із Штейнів (дивлюсь телефонний довідник) одна лише Зінаїда Борисівна і лишилася... але до того фотографа вона не мала ніякого відношення. "А Васильєв, - уже безнадійно запитав, - де був той будинок?". "А то вже нехай Вам сам Васильєв розкаже..." Можна було б і образитись на таку відповідь, але я механічно перепитав: "Який Васильєв?". "Володя Васильєв, онук Васильєва..."
Боже ж ти мій, де ж той онук? Після війни він ще десь працював інженером... а в довіднику Васильєвих - хоч греблю гати!..
Але той день був днем моїм! Мене "вело" і десь там всередині чийсь голос прошепотів (точно! - французькою): "Шерше ля фам...". Жінок з цим прізвищем було мало, але вже перша, якій я потелефонував (вона мешкала поряд, за три будинки від мого), відповіла: "Так, це ми..." - і ось я вже обнімаю онука купця першої гільдії Онуфрія Сергійовича Васильєва(9), у якого з 1880 р. квартирував і тримав ательє Хмелевський. То був будинок № 30 по Олександрівській, двоповерховий (де нині центральна аптека). На першому поверсі розташувалися кондитерська (турецька), галантерейний магазин Варшавських, перукарня і ковбасний магазин Кірша. Другий займали Васильєви та Хмелевські. Десь на поч. 1918-го фотограф, напевне, знову перейшов у будинок свого тестя. Васильєв продав половину будинку підрядчику Лосєву, а згодом, відчуваючи недобрі переміни, виїхав з Полтави назовсім. 1924 року Хмелевський помирає, а його син з дружиною Вандою виїжджає до Польщі. Коло замкнулось...
    Скільки ж їх було, фотографів полтавських? Можна усіх перелічити, бо всі лишили по собі пам'ять у вигляді авторських фотографій. Але згадаємо хоча б найвідоміших - їх безпомилково називала мені (у сімдесят п'ятому) Софія Михайлівна Фріденталь, дочка фотографа: "В пору моего детства и юности в центре Полтавы было пять фотографий, три из них на Александровской: Хмелевского - в квартале между Кобелякской и Котляревской, Грингауза - между Котляревского и Гоголевской, Мееровича - на углу Александровской и Сретенской. Фотография Салитана была на углу Кобелякской и Карповского переулка, ...моего отца Михаила Борисовича Фриденталя - на Мало-Петровской ул. на 2-м этаже дома Подземского, № 26". Софія Михайлівна майже не помилялася у своїх твердженнях. Ось лише фотографія Меєровича була не зовсім "на розі", там був дім Ромера, а поруч (вона була зруйнована під час війни). Меєрович (ніхто не пам'ятає, як його звали) спеціалізувався на дитячих портретах і був єдиним фотографом, візитки якого друкувались українською мовою.
    Після Хмелевського Р. Салітан та М. Фріденталь були найпомітнішими постатями на тлі полтавських фотографів. Шкода, нам нічого невідомо про життєві шляхи Рафаеля Салітана. До його ательє можна було заходити лише з Кобеляцької вулиці, оскільки у Карпівському (нині Піонерський) провулку знаходився публічний дім, у котрому в наші доленосні часи була розташована редакція "Зорі Полтавщини"...

Але, гадаю, типовою для старих полтавських фотографів є біографія М.Б. Фріденталя. Народився він у Полтаві в бідній єврейській сім'ї. Через брак коштів не зміг закінчити ні гімназію, ні згодом фельдшерську школу (там він потоваришував з Григорієм Коваленком). Прийшов до Хмелевського і працював у нього до відкриття власного ательє у 1896 р. - в будинку Підземського, де кімната для фотоательє була запланована з початку будівництва. То був великий павільйон зі скляними дахом і північною стіною. Зовні вздовж павільйону ішов вузький балкончик, де на спеціальних поличках виставлялися рамки з негативами, накладеними на фотопапір - для друку знімків при денному освітленні. У павільйоні був набір полотен для тла (пейзажі іт. п.), багато справжніх і бутафорських меблів.
До скляної стіни прикріплені горизонтальні білі та сині завіси, які зсувались і розсувались для створення "рембрандтівського" освітлення. Такі ж фіранки були і на стелі. Пластинки Фріденталь проявляв сам. Одна з кімнат називалася "клейною" - там клеїли відбитки на фірменні візитки і стояв прес для вирівнювання фотокарток. Михайло Борисович, звичайно, не обмежувався салонними фотопортретами. Він знімав відкриття пам'ятників Котляревському, Келіну, святкування 200-ліття Полтавської битви, інтер'єр хати Котляревського, палац кн. Кочубея, артистів драматичної трупи Басманова, які взимку приїздили до Полтави (ці фото виставлялись на мольбертах у фойє театру). Після 1917-го Фріденталь працював без помічників, а з 1925-го став, як і всі інші фотографи, членом "Полтавского товарищества кустарей и ремесленников-одиночек, не эксплуатирующих чужого труда". У 1931 р., коли усі фотографії стали державними, Фріденталь виїхав до Харкова, де й помер 1935 року...    У Полтаві мені не вдалося знайти жодного із потомків наших фотографів. Але лишились фотокартки(10). Що і хто на них - то окрема велика розмова. А втім, з ким розмовляти? Тих, хто прийшов звідти із-за риски сімнадцятого, ще чимало лишалось після війни. "Але тоді вони нічого б не розповіли", - зауважила мені Ірина Річардівна Каменська. Схоже, що сьогодні розмовляти ні з ким. Спогади, щоденники, листи - де вони? Лишилось одне безпам'ятство(11). На пам'ять у нас заслуговували лише вожді  та іже з ними. Сьогодні колекціонери приносять мені фотокартки з базару, але хто на них - вже ніхто не знає. Мабуть, то про нас сказав Проповідник: "Немає пам'яті про минуле, та й про те, що буде, не лишиться згадки між тими, що прийдуть опісля... Хто ж знання примножує, той примножує й печаль".

(Криниця, № 70-72, 1995 / Видавництво "Родовід", серія "Українське народне малярство". Кім Скалацький "Пошуки, знахідки, відкриття". 2004.)

Примітки:

1 Хмелевський Йозеф (Іосиф) Целестинович (18.3.1849, Варшава - 5.8.1924, Полтава). У Полтаві з 1875. Тримав фотоательє у буд. М. К. Ромера (1875-1880, на розі Олександрівської та Стрітенської, напроти державного банку), потім у буд. О. С. Васильєва (1880-1922 (?), Олександрівська, 30). Видатний український фотограф і фоторепортер, один з найвідоміших фотомайстрів Росії 2-ї пол.ХІХ-поч.ХХст.
По фотографіях X. видані (1902-1916) серії поштових листівок "Виды Малороссии" та "Типы Малороссии". Видавець - "Писчебумажный магазинъ И. А. Дохмана въ Полтаве". Друкувались у Полтаві (друкарня Дохмана), Стокгольмі - в кольорі (акц. о-во Гранбергъ, Сванстремъ), Москві (Шереръ и Набгольцъ), Києві (Рассвітъ)"). У1902 р., X. видав альбом "Гоголь на родине" (К., друкарня С. В. Кульженка). X. видав також фотоальбоми "Земській домъ въ Полтаве", "Полтавская психіатрическая больница", численні випускні фотоальбоми полтавських інститутів, гімназій, училищ тощо.
Без посилання на автора видавалась також серія поштових листівок "Полтава". X. учасник близько 20 фотографічних виставок: Москва (1882) - художньо-промислова виставка, Брюссель (1883), СПБ (1888), Москва (1889) - всеросійська ювілейна фотографічна виставка, Париж (1889), Лозанна (1890), Чікаго (1893), СПБ (1898), Н. Новгород (1902). На Нижегородській виставці 1896 року X. Був нагороджений золотою медаллю. Тріумфальною була його участь на Всесвітній виставці в Парижі (1900) - окрім золотої медалі, французький уряд нагородив X. орденом Академічних пальм і присвоїв звання "Officier D'Akademie". X. належать фотопортрети видатних діячів української та російської науки та культури (М. Скліфасовського, Г. Мясоедова, В. Короленка, П. Мирного, Л. Українки, М. Коцюбинського, Г. Хоткевича, М. Заньковецької та ін.). X. був знавцем техніки та хімії у фотографії, новатором у цій справі, власноруч виготовляв фотопластинки - як мокроколлоїдні, так і сухі броможелатинові. Друкував статті у журналі "Фотографъ-любитель".
2 Маньківська Муза Миколаївна (18.XI.1914, Тамбов - 20.2.1998, Полтава). У Полтаві з 1917 р. Філокартист. Зібрала повну колекцію листівок із зображенням дореволюційної Полтави.
3 Каменський Річард Каетанович (3.4.1843, с. Монастирище Брацлавського пов. Кам'янець Подільської губ. - 1919, Полтава). У Полтаві з 1865 р. 18б5-1872рр. - помічник губерн. секретаря. 1881-1909 рр. - член правління Полтав. Земельного банку, голова Ради полтав. тов. взаємного кредиту, голова тов. допомоги учням. 1888-1901 рр., 1909-1913 рр. - гласний міської думи. У 1907 р. В Полтаві відкрили школу його імені, у 1914 р. - запроваджена стипендія імені К. - в сер. школах. Мав дві дочки: Ірину (1910 - 22.2.2001 рр.), Тетяну (1912-1999 рр.). їхній будинок був проти дворянсько-селянського банку (Олександрівська, 42). Взимку 1920 р. латиші (армія Габестро) вигнала їх на вулицю з матір'ю Варварою Олександрівною (ур. Ульянова, 1871-1945 рр.). їх прийняла домробітниця, потім знімали квартиру на Монастирській. Останні роки сестри (вони були неодружені) мешкали у невеликій однокімнатній квартирі по вул. Фрунзе.
4 Павловський Іван Францевич (9.1.1851 - 1921 рр., Полтава). Родом з Калузької губ. З 1854 р. - в Миргород, пов., 1870 р. - закінчив полтав. гімназію, 1874 р. - історико-філологічний факультет Київського університету. Історик і педагог.
5 Котельников Євген Григорович(1843 р., Полтава -грудень 1889 р., Полтава). З 1868 по 1889 рр. мешкав у СПБ (професор землеробського інституту). З 1889 р. - нач. Полтав. губ. акцизного управління. Надвірний радник.
6 Лєхніцький Костянтин Степанович († після 1900 р.). Його фотоательє було по Олександрівській у буд. Гурвіча (з 1892 р.). Займався також живописом. Збереглась його картина; "Ворскла". 1890, п., о., 33,5x49,5. Підписана: "К. Лехницкій 1890" (Збірка М. С., Полтава). Після смерті Л. фотоательє тримала його дружина Ангеліна Леонтіївна.
7 Ромер Марк Костянтинович, полтавський провізор. Батько його теж був провізором.
8 Феоктістова Ольга (нар. Бл. 1870-1871 рр., Старі Сенжари Полт. пов. - 1915 (?)
Дочка Ганни Трохимівни Тессен, дружини полковника Василя Івановича Тессена (1799-1863 рр.). Доктор медицини (її праця: "De L'epilepsie..." D'.o-D. Theokristoff. Lion,1905). Ольга була позашлюбною дитиною Ганни Трохимівни і росла у сім'ї своєї старшої сестри Антоніни Василівни (по чоловіку Феоктістової), - вважалась її дочкою. Тессен були потомками шведського офіцера, полоненого під час Полтавської битви 1709 р.
9 О. С. Васильєв приїхав до Полтави з Росії (з Курська?). У Терешках мав кожевний завод, там же побудував дачі, куди на літо з'іжджались знайомі. Мав синів: Віктора (жив у Константинограді, купець), Григорія (військовий лікар, помер 1946 р. у Полтаві), дочок: Катерину і Олександру. З останньою В. виїхав у 1922 р. в Камишино.
Я зустрівся з онуком купця В. Володимиром Георгійовичем 1 жовтня 1995 р. Потім розмовляв з його сестрою, Наталією Іванівною Бронєвською (дочка Катерини). На моє здивування - який справді тісний світі - виявилося, що її онук, Андрій, десять років сидів за однією партою з моїм сином, потім ще шість років навчалися в одному інституті і майже щодня заходив до нас грати в шахи... Щоправда, він не знав, що його прадід був саме тим купцем Васильєвим, якого я шукав кілька років.
10 18 березня 1999 р. у ПХМ була відкрита виставка "Хмелевський і полтавські фотографи. 1861-1924 рр." - до 150-ліття від дня народження X. На ній експонувались 130 оригінальних фото (з них 49 - Хмелевського), 36 листівок з фотографій X., альбом "Гоголь на родине", випускні альбоми дореволюційних учбових закладів Полтави, сімейні фотоальбоми полтавських старожилів.
11 Після смерті Й. Хмелевського його майно було націоналізоване. Головою комісії був фотограф-любитель, головний інженер м'ясокомбінату Мороз. З речей, які належали X. (документів, негативів, фотоапаратури), нічого не збереглось. Майже нічого.
P.S.
Готуючи до видання цю книгу - у квітні-травні 2003 р., я дописував до своїх старих статей примітки. Не хотілося закінчувати останню примітку такою сумною нотою. Звичайно, гідна подиву байдужість полтавців до видатної постаті Хмелевського - і коли б то лише для Полтави. Єдиним, хто у міру можливостей займався ним, був Леонід Абрамович Мельник (1920-1990 рр.), учитель російської мови і літератури 6-ї середньої школи, але це було вже у 80-х роках. І все ж я мав підстави написати у останній примітці "майже нічого" і хотів те "майже" довести до мажорного акорду. Дякувати Богу і діду Савці - так називає себе фотограф-художник Савелій Іванович Бабенко. 13-го травня він передав художньому музею (а я тримаю "в умі" майбутній музей фотографії...) - передав безцінні реліквії - речі "незабвенного І. Ц. Хмелевського", як писали на траурній стрічці його колеги, полтавські фотографи. Це були фотокамера, станок для ретуші негативів, рамка для друку фотовідбитків і кофр - сумка для фотокамери. Працівники художнього музею, схоже, відчули неминущу значимість цієї події.

Кім Григорович Скалацький. тел: (05322)27040

на головну